Середній клас в Україні: хто це зараз і які доходи?

Середній клас в Україні: чому так важко визначити межі?

Знаєте, це одне з тих питань, яке ми часто обговорюємо на кухні з друзями, але рідко знаходимо чітку відповідь. Хто ми? Бідні, багаті чи ота сама "золота середина"? Чесно кажучи, поняття середнього класу у нас завжди було трохи розмитим, а зараз, коли економіку штормить, воно взагалі нагадує пазл, у якому бракує половини деталей.

Якщо запитати економіста, соціолога і звичайного перехожого в Києві чи Львові, ви отримаєте три абсолютно різні відповіді. Економіст почне сипати цифрами про дохід на душу населення. Соціолог запитає про вашу освіту і цінності. А звичайна людина скаже просто: "Це коли грошей вистачає не тільки на їжу, а й на те, щоб раз на рік поїхати на море і відкласти трохи доларів під матрац". І знаєте що? Усі вони по-своєму мають рацію.

Але є нюанс. Те, що працює в Європі чи США, у нас часто виглядає інакше. Західні стандарти кажуть, що середній клас - це стабільність. Це впевненість у завтрашньому дні. А яка може бути впевненість, коли повітряна тривога лунає частіше, ніж дзвонить будильник? Проте, навіть у таких умовах, українці примудряються будувати бізнес, купувати житло і донатити на армію такі суми, що іноземці тільки диву даються.

Як змінився середній клас в Україні під час війни?

Давайте дивитися правді в очі. Війна перекроїла все. Якщо раніше ми міряли середній клас здатністю купити нову іномарку в кредит, то зараз критерії змінилися. Багато хто втратив дім, роботу або був змушений переїхати. І тут виникає цікавий парадокс. Людина могла мати високий статус і дохід у Маріуполі чи Харкові, а тепер починає все з нуля в іншому регіоні. Чи перестала вона бути середнім класом ментально? Навряд чи. Чи випала вона з нього фінансово? На жаль, часто так.

Ось що я помітив. Раніше вхідний квиток у цей "клуб" коштував дешевше. Зараз, через інфляцію та курс валют, планка піднялася. Ті 20-30 тисяч гривень, які кілька років тому дозволяли почуватися більш-менш вільно, сьогодні ледве покривають базові потреби оренди та продуктів.

Але справа не тільки в грошах. Це ще й про спосіб мислення. Середній клас в Україні зараз - це ті люди, які не чекають подачок від держави. Це волонтери, це підприємці, які перевозять виробництва, це айтішники, які продовжують заводити валюту в країну. Це хребет, на якому, власне, все і тримається.

Критерії приналежності: гроші чи щось більше?

Звісно, без цифр нікуди. Економісти часто сперечаються, від якої суми починається "середняк". Хтось каже про еквівалент 1000 доларів на члена сім'ї, хтось опускає планку до 500-600. Але давайте будемо реалістами. Якщо у вас є 20 тисяч гривень на руки, і ви живете в орендованій квартирі в Києві - ви виживаєте, а не насолоджуєтеся життям середнього класу. А от ті ж 20 тисяч у невеликому райцентрі, маючи власну хату і город - це вже зовсім інша історія.

Тому географія має значення. Те, що в столиці вважається "бідністю", в регіонах може сприйматися як зажиточне життя. Але є маркери, які об'єднують усіх:

• Освіта. Зазвичай це люди з вищою освітою. І не просто "корочкою" для мами, а реальними знаннями, які вони застосовують. Вони вчать мови, проходять курси.
• Свобода вибору. Ви можете дозволити собі обирати продукти не за жовтими цінниками, а за якістю. Ви можете піти до приватної клініки, якщо в державній черга на місяць вперед.
• Технічна оснащеність. Ноутбук, смартфон, нормальний інтернет - це не розкіш, це інструменти виробництва.

До речі, цікавий момент про автомобілі. Раніше наявність машини була залізним аргументом. Зараз? Багато моїх знайомих свідомо відмовляються від авто. "Навіщо мені цей головний біль з паркуванням і пальним, якщо є таксі?" - кажуть вони. Тобто, володіння майном перестає бути єдиним мірилом успіху.

Професійний портрет: хто ці люди?

Хто ж формує цей прошарок? Перше, що спадає на думку - це IT-сектор. Так, програмісти, тестувальники, дизайнери зараз почуваються найвпевненіше. Прив'язка до долара робить свою справу. Але було б несправедливо зводити весь середній клас в Україні тільки до айтішників. Це було б надто просто і неправильно.

Сюди сміливо можна записати кваліфікованих лікарів (особливо у приватній практиці), юристів, маркетологів, інженерів, агрономів (агросектор у нас потужний, попри все), і, звісно, малий бізнес. Ті самі ФОПи, які тримають кав'ярні, пекарні, СТО чи інтернет-магазини. Вони крутяться як білки в колесі, ризикують, але саме вони створюють робочі місця і платять податки.

Але є й болюча тема. Вчителі, науковці, лікарі державних лікарень. За рівнем інтелекту та освіти вони - еліта нації. За рівнем доходів... ну, ви самі все знаєте. Це наша велика проблема. У розвинених країнах вчитель - це міцний середній клас. У нас це часто ентузіаст, який працює на межі вигорання.

Ось список того, що найчастіше заважає українцям увійти до середнього класу:

• Низька офіційна зарплата в бюджетному секторі.
• Відсутність доступного кредитування (іпотека під людські відсотки все ще рідкість, хоча програма "єОселя" намагається це змінити).
• Економічна нестабільність та інфляція, що з'їдає заощадження.

Психологія споживання: на що витрачаємо?

Гроші люблять рахунок, а український середній клас любить витрачати їх з розумом, хоча й з емоціями. Ми не європейські пенсіонери, які відкладають кожний цент все життя. Ми хочемо жити тут і зараз. Можливо, це наслідок нашої історії - ми ніколи не знаємо, що буде завтра, тому "відкладений синдром життя" нам не дуже властивий.

Якщо подивитися на структуру витрат, то вона суттєво відрізняється від витрат бідніших верств населення. Бідні витрачають до 60-70% доходу на їжу та комуналку. Середній клас намагається вкластися у 30-40%. Решта йде на дозвілля, розвиток дітей, одяг, техніку.

Зауважте, останнім часом з'явилася нова графа витрат - "Донати". І для багатьох це не просто решта з магазину, а фіксований відсоток від доходу. Це стало частиною нашої культурної ідентичності.

Чи відродиться середній клас в Україні після перемоги?

Це питання на мільйон. Або навіть на мільярд. Оптимісти кажуть, що після війни на нас чекає бум відновлення, інвестиції поллються рікою, і потреба у кваліфікованих кадрах буде шалена. Це автоматично підтягне зарплати будівельників, інженерів, архітекторів до рівня середнього класу. І це звучить логічно.

Песимісти (або, як вони себе називають, реалісти) вказують на демографічну яму. Багато молодих, активних, платоспроможних людей виїхали. Якщо вони не повернуться, хто буде формувати цей клас? Хто буде відкривати нові бізнеси і купувати квартири?

Я думаю, істина десь посередині. Середній клас в Україні точно зміниться. Він стане більш загартованим, більш мобільним і, ймовірно, ще більш вимогливим до держави. Ми вже не пробачимо корупції чи неефективності, бо ціна занадто висока.

Також варто очікувати зростання ролі військових. Ветерани, які повернуться з фронту, будуть шукати своє місце в цивільному житті. Багато з них відкриють власні справи. Держава повинна (ні, вона просто зобов'язана) створити для цього умови. Якщо ветеранський бізнес стане масовим явищем, це буде потужний поштовх для економіки.

Що потрібно для зростання середнього класу:

• Безпека. Поки ракети літають, інвестувати важко.
• Податкова лібералізація. Менше тиску на бізнес - більше робочих місць.
• Судова реформа. Захист власності - це база. Без цього ніхто не буде вкладати гроші в довгострокові проєкти.

І ще одне. Ми маємо перестати боятися багатства. У нас досі є трохи отого радянського "якщо багатий, значить накрав". Середній клас - це про чесно зароблені гроші. Це про людей, які зробили себе самі (self-made), і цим треба пишатися.

Підсумовуючи роздуми про майбутнє, хочеться вірити, що ми станемо свідками народження нового українського середнього класу. Не того, що міряється айфонами, а того, що будує країну, в якій хочеться жити. Де лікар і вчитель отримують гідну зарплату, а підприємець не боїться перевірок. Це не утопія, це цілком досяжна мета, якщо ми продовжимо працювати так, як ми вміємо.

FAQ

Який дохід потрібен, щоб вважатися середнім класом в Україні?

Чіткої цифри немає, але більшість експертів сходяться на тому, що це від 20-25 тисяч гривень на одну особу в місяць "чистими". Це дозволяє покривати базові потреби і трохи відкладати.

Чи належать айтішники до середнього класу автоматично?

Фактично так. Завдяки високим доходам, прив'язаним до валюти, вони мають найбільшу купівельну спроможність. Проте, бути середнім класом - це ще й про спосіб життя та цінності, а не лише про код.

Чому вчителі та лікарі в Україні часто не потрапляють у цю категорію?

Це структурна проблема нашої економіки. Бюджетна сфера фінансується недостатньо, тому висококваліфіковані спеціалісти часто отримують зарплати нижче ринкових, що виштовхує їх із фінансового середнього класу.

Чи впливає наявність власного житла на статус?

Так, і дуже сильно. Людина з доходом 15 тисяч гривень, але з власною квартирою, може почуватися впевненіше, ніж той, хто заробляє 30 тисяч, але віддає половину за оренду. Власне житло - це потужний актив.

Як війна вплинула на чисельність середнього класу?

Вона суттєво його скоротила. Інфляція, втрата роботи, девальвація гривні та фізичне руйнування активів відкинули багатьох людей за межу бідності або змусили витрачати заощадження на виживання.

Чи можна вважати середнім класом тих, хто працює за кордоном, але надсилає гроші сюди?

Економічно - так, їхні родини тут живуть на рівні середнього класу. Але соціально це складне питання, бо ці люди не інтегровані в щоденні економічні процеси всередині країни безпосередньо своєю працею тут.

Яка головна ознака українського середнього класу, крім грошей?

Це прагнення до свободи та саморозвитку. Це люди, які покладаються на власні сили, активно волонтерять, цікавляться політикою і не чекають, що хтось вирішить їхні проблеми за них.

Висновок

Розумієте, середній клас в Україні - це явище унікальне. Це люди-фенікси. Нас б'ють кризи, пандемії, війна, а ми все одно відкриваємо кав'ярні, купуємо генератори і працюємо далі. Ми навчилися жити в умовах повної невизначеності і при цьому планувати майбутнє, хай і короткими перебіжками.

Так, зараз нам важко. Гаманці схудли, нерви на межі. Але потенціал нікуди не зник. Головне, що ми зберегли - це ініціативність. Поки в українців горить бажання "робити справу", створювати щось своє і жити краще, середній клас не зникне. Він просто трансформується, адаптується і, я впевнений, з часом стане ще потужнішим фундаментом нашої країни. Бо хто, як не ми?