Федерація біатлону України: головне про наш зимовий спорт №1

Федерація біатлону України: більше, ніж просто спорт і чиновники

Знаєте, зима в Україні починається не з першого снігу. Вона починається тоді, коли ми вмикаємо трансляцію і чуємо знайомий звук лиж та пострілів. Для багатьох із нас біатлон - це щось на кшталт релігії. Але за кожним вдалим (чи не дуже) пострілом стоїть величезна машина, яка все це організовує. І ім'я цій машині - федерація біатлону України.

Чесно кажучи, більшість фанатів згадує про існування федерації тільки тоді, коли щось йде не так. Немає медалей? Винна федерація. Хтось захворів? Знову вони. Але давайте подивимось на це трохи глибше. Це не просто кабінети в Києві, де сидять люди в костюмах. Це логістика, це нерви, це пошук грошей і постійна боротьба за те, щоб наші спортсмени мали на чому бігати і з чого стріляти.

Слухайте, ситуація змінилася. Довгі роки ми асоціювали наш біатлон виключно з Володимиром Бринзаком. Він був вічним двигуном. Але часи змінюються, і тепер біля керма Іван Крулько. І тут починається найцікавіше: як нова команда справляється з викликами, яких у нас зараз, м'яко кажучи, вистачає?

Як Федерація біатлону України тримає удар під час війни?

Давайте без зайвого пафосу. Війна вдарила по спорту так само сильно, як і по економіці. Федерація біатлону України опинилася в ситуації, коли звичні схеми просто перестали працювати. Раніше як було? Збори в Чернігові, база в Тисовці, потім виїзд до Європи. А що зараз?

База в Чернігові була зруйнована. Це боляче. Це було серце підготовки багатьох поколінь. Але ось що мене вражає: система не розвалилася. Спортсмени продовжили тренуватися. Федерації довелося домовлятися з іноземними партнерами, шукати бази в Європі, які готові були б прийняти наших безкоштовно або за символічні гроші. І знаєте, світ біатлону виявився досить тісним і дружнім. Нам допомагали всі - від скандинавів до німців.

Але є нюанс. Логістика стала просто пекельною. Вивезти гвинтівки через кордон - це вам не просто паспорт показати. Це купа дозволів, бюрократії і нервів. І те, що наші біатлоністи взагалі доїжджають до етапів Кубка світу - це вже маленька перемога менеджменту.

Ось як виглядає типовий сезон зараз очима менеджера команди:

1. Пошук фінансування: Державний бюджет урізаний (все йде на оборону, і це зрозуміло), тому треба шукати приватних спонсорів.
2. Безпека: Де тренуватися в Україні? Буковель, Сянки - це варіанти, але повітряні тривоги ніхто не скасовував.
3. Екіпірування: Лижі, парафіни, патрони - все це купується за валюту, курс якої ви самі бачили в обмінниках.

Тобто, по суті, федерація біатлону України зараз працює як антикризовий менеджер 24/7. І хоча ми часто критикуємо їх за результати (і іноді правильно робимо), варто віддати належне - біатлон в Україні живий.

Зміна поколінь: болюча тема, але про це треба говорити

Я часто чую від знайомих: "Чому ми не біжимо як норвежці?". Друзі, ну будьмо реалістами. Норвегія - це країна, де діти народжуються з лижами. У нас же зараз відбувається те, що називають "зміною варти". Сестри Семеренко вже фактично завершили активну фазу кар'єри на топ-рівні. Олена Білосюк теж не вічна.

І тут виникає питання до федерації біатлону України: а де резерв? Де нові зірки?

Вони є. Але перехід з юніорського спорту в дорослий - це як стрибок через прірву. Багато хто ламається психологічно або фізично. Завдання федерації тут - побудувати місток:

• По-перше, треба зберегти тренерів. Якщо тренер отримує копійки, він поїде працювати в Польщу чи Словаччину.
• По-друге, потрібна масовість. Без дитячих секцій не буде чемпіонів. А як відкривати секції, коли світла немає і тривоги?
• По-третє, конкуренція. Нам потрібен сильний внутрішній чемпіонат.

Зараз ми бачимо, як підтягується молодь. Мандзин показує зуби на трасі. Христина Дмитренко - це взагалі відкриття. Вона показує, що можна пробитися навіть у таких умовах. Це круто, чесно.

Гроші, гвинтівки та бюрократія: що ховає Федерація біатлону України

Всі люблять рахувати чужі гроші, правда? Але у випадку з біатлоном це питання виживання. Біатлон - дорогий спорт. Це не біг, де купив кросівки і побіг. Тут одна гвинтівка коштує як непогане вживане авто. А патрони? Ви знаєте, скільки їх вистрілюють за сезон? Тисячі.

Федерація біатлону України отримує фінансування з двох джерел: Міністерство молоді та спорту і спонсори. З бюджетом зараз, ясно, туго. Тому роль президента федерації зараз більше нагадує роль головного фандрейзера. Треба ходити, просити, переконувати.

Є ще один момент - сервіс. Підготовка лиж. Це ціла наука. Раніше ми могли собі дозволити закордонних сервісменів. Зараз доводиться більше покладатися на своїх. І наші хлопці, до речі, роблять дива. Іноді "вгадують" з маззю краще, ніж багаті команди з їхніми лабораторіями на колесах.

Ось що насправді найбільше гальмує розвиток (і це не тільки війна):

• Відсутність інфраструктури вдома. Ми постійно "в гостях". Це втомлює.
• Старі методики. Світ пішов вперед у фізіології та відновленні. Нам треба наздоганяти.
• Мала лава запасних. Якщо випадає Підручний - у нас паніка. У норвежців випадає Йоганнес Бьо - виходить інший і виграє.

Чому ми все одно їх любимо?

Подивіться на це з іншого боку. Біатлон - це емоції. Це коли Підручний виграє золото чемпіонату світу в Естерсунді, і вся країна просто шаленіє. Це коли дівчата беруть золото в естафеті на Олімпіаді в Сочі, коли в Києві вже палає Майдан. Це історія про характер.

Наші біатлоністи - це звичайні люди. Вони дають інтерв'ю українською, вони щирі, вони помиляються. Вони не роботи. І федерація біатлону України, при всіх своїх мінусах, намагається зберегти цю сімейну атмосферу. Ми знаємо їх усіх в обличчя. Ми знаємо, у кого народилася дитина, а хто одружився.

Майбутнє: чи є світло в кінці тунелю?

Знаєте, я оптиміст. Я бачу, як працюють молоді тренери. Я бачу, що в Буковелі таки будують той біатлонний комплекс, про який говорять роками. Якщо його добудують - це буде прорив. Ми зможемо приймати змагання, тренуватися вдома, на своїй висоті, на своєму снігу.

Звісно, є ризики. Якщо війна затягнеться, буде ще важче втримувати рівень. Але подивіться на наших спортсменів. Багато хто з них зі зброєю в руках захищав країну в перші дні вторгнення. Підручний служив у Нацгвардії. Це люди зі сталі. І федерація біатлону України розуміє, що вона відповідає не просто за медалі, а за символ незламності.

До речі, про вболівальників. Українські фани - найкращі. На етапах у Рупольдингу чи Обергофі завжди синьо-жовті прапори. Нас чути. Нас видно. І це теж робота федерації - комунікація з фанами, організація виїздів (коли це було можливо), підтримка цього руху.

Тож, що ми маємо в сухому залишку?

• Біатлон живий.
• Команда оновлюється.
• Проблем купа, але руки ніхто не опускає.

Нам, як глядачам, залишається тільки одне - підтримувати. Не поливати брудом після першого ж промаху, а розуміти, якою ціною дається кожен старт. Бо коли вони стоять на п'єдесталі і грає наш гімн - це того варте. Це моменти, які об'єднують націю крутіше, ніж будь-які політичні промови.

FAQ

Хто зараз головний у нашому біатлоні?

Президент Федерації - Іван Крулько. Він змінив Володимира Бринзака, який керував цим кораблем понад 20 років.

Де зараз тренуються наші біатлоністи?

Здебільшого за кордоном (Австрія, Італія, Скандинавія) через безпеку, але також використовують базу в Сянках на Львівщині та будують комплекс у Буковелі.

Чи фінансує держава біатлон під час війни?

Так, але бюджети суттєво урізані. Основні витрати покривають підготовку національної збірної, а решта часто лягає на плечі спонсорів та партнерів.

Чому наші так часто мажуть на останній стрільбі?

Це психологія, друже. "Синдром останнього пострілу". Коли медаль вже перед очима, пульс скаче, і рука дригається. Це трапляється навіть з великими чемпіонами.

Федерація біатлону України - це державна структура?

Ні, це громадська організація. Але вона тісно співпрацює з Міністерством молоді та спорту, бо без державних грошей потягнути такий спорт нереально.

Як потрапити в біатлон дитині зараз?

Це складно, але можливо. Шукайте ДЮСШ у своїх регіонах, особливо на заході України (Тернопіль, Львів, Суми, Чернігів - там, де це традиційно розвинено і відносно безпечно).

Де дивитися гонки в прямому ефірі?

Трансляції зазвичай показують на "Суспільне Спорт" (сайт і телеканал) та регіональних каналах Суспільного. Також можна дивитися на офіційному сайті IBU.

Кілька слів на прощання

Отже, біатлон для нас - це не просто зимова розвага. Це частина нашого культурного коду. Ми вміємо терпіти, ми вміємо боротися до кінця, і ми вміємо дивувати світ, коли в нас ніхто не вірить. І саме це робить наша збірна кожного сезону.

Не будьте суворими диванними критиками. Федерація біатлону України робить свою роботу в умовах, які не снилися жодному європейському менеджеру. Просто вмикайте трансляцію, беріть чай і вболівайте за наших. Бо вони - це ми. І кожен їхній фініш з прапором - це наша спільна маленька перемога.

До зустрічі на трасах!